Тридцятого березня 1952 року в Греції був страчений грецький національний герой, відважний борець За щастя свого народу Нікос Белояніс. Вороги народу звели на нього наклеп і домоглися смертного вироку. Гордо стояв перед суддями молодий патріот, спростовуючи одне за одним звинувачення. А у куточку його рота вогнем палахкотіла гвоздика - символ правди, нескореності й надії. З цією квіткою славний герой і загинув.
Гвоздику шанують не тільки в Греції, її можна побачити в усіх квітниках світу, а взимку - на багатьох підвіконнях квартир. Дуже люблять цю квітку у Франції. На півдні, в Ніцці, біля підніжжя пам'ятника О. І. Герцену висаджено червоні гвоздики. Вогняним килимом палають гвоздики біля славної стіни комунарів у Парижі, нагадуючи про кров палких сердець загиблих.
Червона гвоздика символізує прагнення до свободи, стає своєрідним символом опору, не здоланності. Відома письменниця М. Шагінян в оповіданні «Пермська гвоздика» розповідає про чудовий монумент «Партизану» в Пармі. Одного разу фашисти підклали під статую бомбу. Проте монумент не вибухнув, і всі могли бачити, що весь простір навколо нього був закиданий червоними гвоздиками. А серед них - дощечка з написами: «Мир та повне роззброєння! Ні фашизмові, хай живе опір!, «Слава партизанам, смерть фашистам!»
У нашій країні гвоздику так само високо шанують і вирощують у великій кількості. Там, де ростуть ці квіти, повітря сповнене гарних пахощів, які нагадують запах квіток гвоздичного дерева, що росте на Молукських островах.