Троянда в давньому Римі

Богиня кохання Венера, мовить одна з римських легенд, якось гуляла в олімпському саду. Замислившись, вона зупинилась біля єдиної в Едемі троянди і кінчиком свого пальця необачно торкнула одну з гілок. Зойкнувши від несподіваного болю, красуня подивилася на палець. На ньому червоніла крапелька крові. Не встигла вона роздивитися її, як крапелька скотилася долі і, впавши на землю, перетворилася на запашну червону троянду, яку закоханий в богиню Ерос ублагав присвятити йому.

Культ троянди в давньому Римі перевершив все можливе. Патриції засипали коханих матрон трояндами. Дівчата обкурювали себе трояндовим фіміамом, щоб причарувати коханих. Гладіатори мастили себе трояндовою олією, щоб бути непереможними в жорстоких іграх. У Колізеї трояндовим дощем вітали переможців-гладіаторів та уквітчували їх тими квітами. Патриціанки купалися в трояндовій воді, імператори та їхні палаци потопали у вінках та гірляндах з троянд. Під час бенкетів розбещені псевдопослідовники Епікура лежали на ложах з трояндових пелюсток, а рабині дощем з ніжних запашних пелюсток засипали їх зверху.

А одного разу в палаці імператора-юнака Геліогабала, який уславився своєю витонченою жорстокістю, зі стелі впала така лавина трояндових пелюсток, що частина гостей задихнулася, надавши тим велику насолоду імператорові.

За часів найжорстокішого та самозакоханого імператора-поета Нерона кораблі крізь шторми й бурі, виконуючи його накази, привозили з далекої Африки трояндові пелюстки, що коштували Нероновій скарбниці не однієї бочки золота.

Коли військо римського полководця Марка Антонія та когорти його спільниці - єгипетської цариці Клеопатри - були розбиті Октавіаном (майбутнім імператором Августом), переможений командувач наклав на себе руки, але перед тим не забув, однак, заповісти, щоб його могилу щодня протягом цілого року вкривали квітками троянд.

Таке ставлення римлян до троянди зумовило негативне ставлення до неї християн. Проповідник Тертулліан написав суворе послання проти вживання трояндових вінків. Відомий церковний діяч Климент Олександрійський вважав за важкий гріх уквітчувати голову такою квіткою.

Лише з занепадом Римської імперії припинилося розбазарювання золота на пелюстки. І «святі пастирі» по декількох сторіччях після «засудження символу римської розпусти та мерзоти» оголошують троянду «райською квіткою» і присвячують її пресвятій богородиці.

Навігація сайту
Останні статті