Троянда у культурі різних народів

У Персії так шанували троянду, що навіть сама країна набула назву Гюлістан - країна троянд («гюль» - троянда).

 Троянді та запашній трояндовій воді приписували очищувальну силу. Коли турецький султан Салладін наприкінці XII ст. відбив у християн Єрусалим, то вирішив очистити мечеть Омара, перетворену на церкву, від православного духу. Понад п'ятсот верблюдів принесли трояндову воду і приміщення «відмили від нечисті». Так само зробив 1453 року Мухаммед II зі славетним храмом святої Софії у Константинополі (тепер - Стамбул).

Троянда червона

Троянду - квітку кохання і краси - дуже шанували стародавні греки й римляни, які складали про неї чарівні розповіді. Поява квітки пов'язувалася з народженням богині мудрості Афіни (у греків; у римлян - Мінерви). На честь цієї події на землі буцімто розцвіли троянди і всі білого кольору.

Інші якості троянди також фіксує міфологія. Одного разу, бенкетуючи на Олімпі, боги як завше пили вино безсмертя - нектар. Амур, син богині кохання, невдало повернувшись, перекинув келих з божественним напоєм. Краплі потрапили й на пелюстки троянд, а відтак рослини набули найчарівніших пахощів.

Кожен помічав, що краплини роси надають невимовної краси пелюсткам будь-яких квітів. Але на пелюстках троянд вони навдивовижу чарівні. В античному світі пояснювали це тим, що богиня зорі Аврора щоранку, зустрічаючись на небі зі своїм батьком Сонцем, плаче з радості, і саме сльози богині виблискують діамантами на пелюстках її улюблених квітів - троянд. Відтоді троянда символізує також прихильність дітей до батьків.

Зображаючи богів, митці давньої Греції часто прикрашали їх трояндами, надто богиню кохання Афродіту. Красу троянди оспівували славетні давньогрецькі поети, зокрема Анакреонт і Сафо. Трояндами греки оздоблювали свої храми, статуї та оселі, зустрічали воїнів-переможців, носили на знак жалоби, уквітчували могили та пам'ятники. Квітка не раз слугувала соромливим закоханим за мовчазне освідчення в коханні.

Навігація сайту
Останні статті