Лікарські рослини в культурі народів світу

Велику роль у розповсюдженні лікарських рослин відіграли фінікійці, мідійці, перси. Так, наприклад, відомі імена перського лікаря Заратустри, в книгах якого описано багато лікарських рослин, та мідійського царя-лікаря Мітрідата, котрий вирощував у своєму палаці велику кількість рослин з інших країн.

Відомо, що індійська медицина також зробила великий вплив на лікувальну практику інших країн. Фінікійці та інші народи вивозили з Індії чимало рослин і водночас переймали методи лікування ними. Застосовували вони сандал, чорний перець, кардамон та інші рослини, котрі й досі мають вагоме значення в медицині. На основі індуської виникає й тибетська медицина, на яку немалою мірою впливала також китайська.

Так само в тибетської дещо запозичила медицина народів дореволюційної Росії.

Особливе значення мала китайська народна медицина, засновником якої вважають царя Шен-Нунга (3000 р. до н. е.). У своїх працях він подає синоніми, ботанічний опис, лікувальні властивості та способи застосування рослин, а також список хвороб та засобів боротьби з ними. Рослини та продукти з них китайці вивозили до інших країн, сприяючи в такий спосіб їхньому розселенню.

Відомий італійський мандрівник учений Марко Поло особливо багато зробив для розповсюдження набутих в далеких мандрах знань з народної медицини східних народів. Він прожив у Китаї 20 років і, повернувшись на батьківщину, всі свої знання передав співвітчизникам, котрі тоді, до речі, сприйняли все те за вигадки.

Добре відомі в світі лікарі та вчені Гіппократ, Піфагор, Діоскорід, Пліній Старший, Геродот, Гален, Цельс. Останній уклав першу медичну енциклопедію. Велику кількість завезених лікарських рослин греки культивували у себе вдома. За богів лікування вони вважали Аполлона та Ескулапа. Вони-таки запровадили до вжитку слово «фармакон», що водночас позначає три поняття: ліки, отрута, чаклунство.

Чимало корисного в народну медицину свого часу внесли араби. Саме в них виникла професія фармацевтів: було введено пілюлі, сиропи тощо. Араби виготовляли також славетну трояндову воду в Ширазі.

У Європі медицина тривалий час придушувалась схоластикою, використовувалась з релігійною метою. Отож протягом багатьох років великий попит мали завезені з різних країн лікарські рослини.

Згодом починає розвиватися європейська фармакологія. Європейців все більше цікавлять привізні лікарські рослини, що завозяться з різних країн (особливо після відкриття Америки та Суецького каналу, котрий скоротив шлях до Індії).