З раннього дитинства всі ми знаємо казки про «живу воду», яка вмить загоює рани посічених воїнів. То гарні казки, бо в них народ втілив своє прагнення до вільного життя, закарбував віру в безсмертність подвигу, та водночас висловив мрії про диводійні ліки, що рятують від смертельних ран.
Тепер, природно, відомо багато ефективних методів лікування різних ран. Але й досі є такі, для яких ще не знайдено казкової «живої води».
Ціла армія лікарів, а надто в нашій країні, шукає засобів, які б загоювали трофічні виразки, виразки шлунка, дванадцятипалої кишки тощо. Неабияку роль відіграють тут і ботаніки, котрі ретельно переглядають та глибше студіюють скарби зеленого світу. Вчені уважно прислухаються до вікового народного досвіду, вивчають його.
Це препарат «сік каланхое», що через чудову здатність загоювати рани його можна назвати цілющим соком, подібним до легендарної «живої води».
Останнім часом дедалі посилюється захоплення медиків синтетичною фармакопеєю й спадає зацікавленість препаратами рослинного походження. Мабуть, одна з причин та, що більшість засобів апробована лише в народі й не має компетентних прихильників серед медиків, котрі б досконально дослідили їх та дали путівку до арсеналу загальновживаних лікувальних засобів.
На жаль, народження або, точніше, відродження народних засобів на науковій основі нерідко завдячує випадкові або наполегливості й ініціативі окремих ентузіастів, які віддають чимало сил і навіть років життя на запровадження тих засобів до широкої медичної практики. Так прижилося вже чимало добрих лікарських препаратів, подарованих народною медициною.
Те ж саме сталося і з каланхое. За цією екзотичною назвою в оранжереях багатьох ботанічних садів до часу ховалася скромна рослина з тропіків, що належить до поширеної родини товстянкових. Ботаніки знають її давно. Були чутки, ніби вона швидко загоює рани. Незважаючи на те, що рослинознавці пропонували її до уваги медиків, ентузіастів не траплялось. Але що малося, те сталося...